Boku ni mo yoku wakarimasen

Іноді про це свідчить навіть не ідентичність форми, у яку загорнуто зміст, а й неуважність при її відтворенні :)

Коли що, тут подвійний прикол, адже англійський переклад теж містить смислову помилку. В оригіналі просто: 「入植地の跡だ」 /нюушьокучі-но ато да/ — «(Це) Рештки поселення (колонії)», без жодного натяку на якийсь вхід до якогось заводу. Як перекладали англійці, тут лежить на поверхні: 入 — enter, 植 — plant… А ось чому в українського перекладача ніщо не зойкнуло в душі від такого набору слів, як «вхід до планети», годі й уявляти!

Подививсь лекцію Фаріон з фонетики. Тітонька, начебто, добре знається на темі, ще й кумедно тулить усюди клятих москалів. Але подекуди на думку спадає, що вона займається якоюсь… «мовною хіромантією», коли тлумачить факти у свій спосіб… Не готовий обґрунтовувати, це побіжне враження таке.

В українській Вікіпедії адміни ніяк не можуть визначитися щодо того, чи переходить таки розділ на оновлені правила запису японських назв кирилкою, чи ні. У правилах досі висить без змін застаріла на цей час (та й суперечлива на час написання) вимога щодо використання «поліванівки», висунута ще в 2008. Хоча десять років тому наші головні японознавці вже дійшли згоди, і відтоді нові правила використовують як у науці з освітою, так і в художці — це вже де-факто сучасний стандарт. Щоправда його не закріплено на державному рівні, але ж там взагалі немає жодного методичного стандарту, крім радянської спадщини. Може, у Вікіпедії чекають на офіційну довідку з печаткою від Кабміну, щоби визнати систему «авторитетною»? — не знаю. Гадаю, вони просто морозяться. Мабуть, один «розумник» написав був, як знав, коли місце було порожнім, а тепер вже, за давнім звичаєм, не знайдеш вагомих підстав змінити написане…
А тим часом ретроградні гриби, посилаючись на букву цього протухлого «закону», уперто повертають прізвище Макото Шінкая в статті про нього на підмосковне «Сінкай». Я чув про начебто кампанію з оновлення статей на Вікі. І зараз бачу, що подекуди цей процес справді проходить вдало, припускаючи в сумнівних випадках подвійне написання. Але саме цей бастіон, судячи з правок, гриби чомусь наполегливо утримують. Ну і нахіба?! «Сінкай» не є навіть усталеною з радянських часів географічною назвою, щоби чіплятися за саме таке написання, ігноруючи сьогодення.

«Припідносять».

Гарний загалом канал в пана OLDboi'я. Але доволі часто посеред цілком нормальної невимушеної мови зненацька вистрибує якийсь такий дикий сурж, що стає ніяково або неймовірно смішно, як оце зараз. «Розробники припідносять»… Припідносять і припідносять, припідносять і припідносять…

Наведу свою відповідь до однієї теми у bytebuster.

Зміст проблеми:
Памʼятаєте, Україна приютила цапського пєвца ртом, такого собі «профєссора Лєбєдінского»?
Я ще тоді казав, що це не до добра. Ну і от, цап розкрив своє нутро.


Відповідь:
Я з «прафєсаром» наполовину згодний. Треба вже відмовитися від примусової адаптації іноземних імен і якомога точніше відтворювати їхню фонетику. Най буде, як звучить: Аліксєй. З іншого боку, його прізвище містить суфікси та закінчення (корінь я не чіпатиму, щоби вийшло кумедніше), які визначають морфологію та впливають на відмінювання. Тому він має або погодитися на відтворення їх засобами української (тоді буде Лібід-ин-ськ-ий), або не визнавати їх граматично впливовою частиною, у разі чого прізвище відмінюватиметься якось так: Лібідінскія, Лібідінскію…
Третій варінт для нього — піти на… Росію, якщо він хоче Україну без української.

Коли я у попередньому дописі казав, що не наводитиму прикладів зухвалої співтворчості у російському перекладі, то ще не знав, що там зробили з моїм улюбленим епізодом цієї книги. Отже дивіться і відчуйте те саме, що відчуваю я:

‘Ho there, good mother,’ he said.
The bush sprouted an indignant head.
‘Whose mother?’ it said.
Hwell hesitated. ‘Just a figure of speech, Mrs … Miss …’
‘Mistress,’ snapped Granny Weatherwax.

— Доброго здоров'ячка, матінко! — гукнув він.
З заростей виткнулося розлючене обличчя.
— Яка я тобі матінка?! — спитало воно.
Г'юл завагався.
— Це просто привітання, пані… пані…
— Панно, — відрубала Бабуня Дощевіск.
(пер. Олександра Михельсона, «ВСЛ»)

— Боги в помощь, матушка! — крикнул он. Куст тут же ощерился разъяренным ликом.
— Я у посторонних помощи не прошу, сынуля!
Хьюл чуть помешкал:
— Видишь ли, это такой оборот, госпожа… госпожа…
— Барышня! — отрезала матушка Ветровоск. — Это раз.
(«ЭКСМО»)

Не скажу, що Михельсон бездоганно впорався з перекладом звернення «mistress», адже це регулярний прикол з Бабунею, яка від усіх вимагає поважати її особливе становище серед відьом, що вони, як відомо, не мають жодних очільників. Ідеться про авторитетність «майстрині-господині».
Але… барышня??? Та й загалом… Характери, взаємодія персонажів — зіпсуто все. Це не Пратчетт, а якесь «Ширлі-Мирлі»! Глєбжеглофівалодяшарапаф…

Хтось може прокоментувати підкреслене?

Побачив у ролику «Антизомбі» цитату. Перевірив пошуком і знайшов навіть у гуглокнизі скан цього літературного лайна. Що казати, талант! Одразу видно, що не та вже в нього хворма і світ увєрх ногами.

1. книжн. свойство по значению прилагательного комплиментарный; хвалебность, лестность; комплиментарный характер ◆ Как правило, в одах разрабатывались актуальные общественно-политические проблемы, а комплиментарность стиля и восхваление царствующих особ были условной формой этого жанра.
2. спец. в этнологии — ощущение взаимной симпатии или антипатии этносов ◆ Положительная комплиментарность при определенных контактах может привести к симбиозу или слиянию этносов, а отрицательная комплиментарность — к химере.

Оскільки процитоване у попередньому записі «дослідження», як з'ясувалось, вельми поширене Інтернетом, все ж таки розберу деякі маніпулятивні моменти з нього. Візьму, наприклад, ось цю варіацію.

По-перше, заголовок: „Украинский классик не знал украинского языка“. Звісно, він і не міг знати української. Тому що саме він стоїть у витоків сучасної літературної традиції. Тут відбувається змішування понять літературної мови і народних говорів. Розвиток української літературної мови був заборонений російською владою. До XVII століття літературною і писемною мовою взагалі були варіанти церковнослов'янської з домішками місцевої лексики.

( Читати далі... )