Boku ni mo yoku wakarimasen

Власне, мапа, яку нібито показали по федераському телебаченню з приводу нещодавньої статті хуйла, це ніяка не мапа України 1922 року. І це, мабуть, є очевидним усім, чия голова не самою лише їжею зайнята. То сучасна мапа мрій хуйлівської федерації про новососію-2014, з якої несподівано прибрано Дніпро, з чим я дніпрян і вітаю! А про те, що Харків у 22-му, власне, і був столицею тієї більшовицької України, котра ввійшла до складу Совка і згодом стала Україною сучасною, не зауважив лише лінивий. У підсумку, у кремлівських пропагандонів черговий напад, натомість сцянки в обличчя і мізки невігластво на найвищому рівні ніхто вже й не намагається замаскувати, та й апетити чомусь поменшали.

Не можу зрозуміти, оті люди, що всюди бігають і закликають переходити на «Рутенію» — вони придурюються, чи їм справді в голові чимось насрано замість розуміння суті речей?…

Що таке та «Рутенія». Це декоративний кириличний шрифт, в якому деякі літери мають допетрівську, тобто церковнослов'янську форму. Рутенія не є якоюсь окремою абеткою, щоби на неї переходити, і жодних власних правописних правил для послуговування нею, відповідно, не існує — це шрифт, курва, тобто просто манера зображення тих самих літер, а не система письма. Така ж сама манера, вибачте за це порівняння, як псевдоготичні шрифти за часів нацистів, що не робили саму німецьку латинську абетку чимось іншим. Ніхто ж не закликає чомусь переходити з друкованих літер на рукописні чи навпаки, хоча їхня форма помітно відрізняється — так оце приблизно те саме!

З функціонального боку, Рутенія складається зі знаків сучасної української абетки, просто з архаїчним кресленням деяких з них: Ꙁ замість сучасної З, на яку вона поступово перетворилася і без жодних реформ; Ѧ замість Я, котра походить фактично з курсивного написання тієї самої літери; Ꙋ замість її спрощеної форми У, котра є зручнішою і загалом логічнішою, адже ніхто ніколи не вимовляв це як ОУ ні в такому лігатурному, ні в повному написанні — це лише рудимент грецького письма, в якому не існувало окремої літери для звука У; та стара N з нахилом, як у латинці, замість Н (це вже, мабуть, коли обирали, котру з И та N змінити заради кращого розрізнення, зупинилися чомусь на другій, хоча, з огляду на грецьке коріння, логічніше було би вчинити навпаки). А також певні косметичні відмінності у кресленні Ф, Ц, Ч, Щ. До речі, з тією формою літери Ч, яку запропонував Чебаник, його прізвище, зображене Рутенією, необізнана людина може вимовити у доволі кумедний спосіб…

Ну отже, шрифт як шрифт — красивий, стильний (зокрема через каліграфічні риси козацької доби), його справді можна використовувати в оформленні як візитівку чогось українського, як москалі всюди тулять шрифти родини «Їжица» для «давньоросійського» колориту. Утім коли пан Чебаник почав торочити про якийсь генетичний код нації, буцімто закріплений в його шрифті, і надавати літерам у власному виконанні вигаданий ним самим сакральний зміст — отоді почався цирк… Який ще код нації, коли вся кирилиця є продуктом пристосування грецької писемності до фонетики слов'ян для релігійних потреб, а переважна частина «українського» етносу залишалася неписьменною ще багато століть потому?! Особливо кумедно виходить з літерою Щ, у старовинному кресленні якої Чебаник з фанатами розгледів український тризуб, хоча насправді та літера в українській навіть окремого звуку не має і лише позначає сполучення ШЧ для зручності, а в кирилиці як такій вона є непрямим нащадком гебрейської שׁ. Оцей нещасний юс Ѧ взагалі спочатку позначав носовий звук, котрий у слов'янських мовах згодом занепав, крім хіба що польської — а позначенням ітовано-йотованого А він став пізніше, просто витіснивши двознак ІА. Також, Џ в жодному разі не є старовинною формою Ц, бо це окрема літера ДЖ значно пізнішого походження (десь XV століття), котра досі є живою зокрема в сербській — тут пан Чебаник просто вдався до графічної уніфікації з «тризубовою Щ»…

Отже, якщо він хоче закласти в письмо певний символізм заради майбутнього, що не є чимось поганим, тоді так і треба відверто казати: «малюймо оцю літеру так, бо так вона нагадує наш герб, а оцю отак, бо вона тоді схожа на традиційне снідання яєшнею» — а не вигадувати псевдонаукові легенди…

…щоби ставити діагноз на відстані, але подивився оце «Вата TV» і там побачив уривок виступу Лукашенка. Це ж нещодавнє, я не помиляюся? Війська НАТО в нього брязкають гусеницями на кордоні… Дід точно дахом поїхав! С перших слів, коли почалося про танки та літаки, котрі готуються до нападу, я ще подумав, що це він про Росію, а воно отаке виявилося… Нє, я усвідомлюю, що він у цю маячню, майже напевно, не вірить, але те, що він її голосно озвучує, це лютий трешак, звісно. (Пересування військової техніки до західного кордону взагалі багата тема для припущень, тому не гадатиму, що це означає…)

Quora продовжує закидати «спамом». Ліньки відновлювати доступ і переналаштовувати, щоби залишити саму мовознавчу тематику, тому оце підкинули питаннячко, чому Росія досі вважається другою військовою силою в світі після США, попри те, що вона лише тінь часів СРСР…
Зі збірної відповіді можна дізнатися, що насправді вона йест намбер ван, але вона не йест хотєть нападати на інші країни — через це (і через недофінансування найкращого у світі ВПК) вона намбер ту. Ну або просто тому, що американці, здатні перемагати лише «папуасів», живуть у власних ілюзіях. А втім, Росія може запросто розхерячити Америку як не надзвуковими ракетами, так вибухами супервулканів. І якби мала трошки більше кораблів та баз підтримки для них по всьому світу, то ще й особисто зґвалтувала би те, що залишиться після дистанційного удару. Вчинити щось подібне у відповідь американцям завадять С300-400-500, танк «Армата» і дівчата-курсанти з Russian Airborne Forces. Американці, прошу, не живіть у власних ілюзіях!

Просто приклад, який мене вразив своєю… своєю… Ви не в курсі, яке слово, коли неприємно вражає і водночас не дивує?
Так от, трапилася мені одна манґа (яп. Nozoki ana, англ. A Peephole, букв. «отвір для підглядання»), еротично-відверта мелодрама для young adults. Чудернацьке юне кохання, психоаналіз, пошук справжніх почуттів — все як у японців.
Переклад назви українською — як не дивно, але інколи з'являються й українські переклади — отже, українською назву перекладено як «Шпаринка».
А російською знаєте, як? Не знаєте, то тримайте(ся): «Дыра»! І під такою назвою її знано всюди в інтернеті — «Дыра». Ну, зустрічаються подекуди романтичніші варіанти: «Дыра в стене», «Дыра для подглядывания»… Я не уявляю, що тут можна додати.

Власне, ліньки навіть з'ясовувати, чи це творчість еспресівців, чи саме так народили узеленського…



Сходіть за посиланням, не пошкодуєте. Мене зокрема розчулив пункт 16: «Скасував обов'язковість шкільної форми». Це правда, що в нас Президент має вирішувати такі стратегічні питання?

Причому «козлят», про що багато хто з вас чув, це таке дієслово… Не розумію, чому російці так полюбляють з усього робити балаган. Я так часто зустрічав це в перекладах книжок, що вже навіть набридло копирсатися. Не рубить російського перекладача від авторського гумору, він прагне зробити ще смішніше, до абсурдності смішніше, щоби кожний бовдур точно знав, де треба зареготати. Навіть там, де це взагалі не передбачалося. Чи варто казати, що з боку це виглядає як «позбавлене художнього смаку»…
А ось і приклад зі світу кіно. На Толоці, на жаль, немає досі перекладу третього фільму про легендарного рубайла Кеншіна, тому довелося брати з російськими субтитрами, щоби хоч якось. Уявіть запеклу битву в Японії періоду Мейджі. Перед нами колишній вправний самурай, що тепер працює детективом у поліції. Дуже харизматичний дядько. Аж ось, роздратований перевагою ворогів на полі бою він замахується катаною і кидається на них із криком… «Баста, карапузики!» Точнісінько Ґоблін-стайл…

Авжеж, це аматорський переклад. Він у багатьох місцях дивує недоречністю чи штучністю використаних слів та зворотів. Але оцей момент просто вбивчий. Ви ж розумієте, що драматизм усієї тієї батальної сцени було зруйновано в одну мить?!
Хто? Фансаб-група «Альянс», на рахунку якої сотні перекладів фільмів та аніме… Саму назву «The Legend Ends» перекладено як «Последняя легенда» — геть однаково, еге ж? Щоправда, вони там стверджують, що перекладали з японської, але я не знаю, чи вірити, позаяк оригінальна назва 伝説の最期編 означає «частина про кінець (життя) легенди» — і мали вони в носі навіть те, що «живу легенду» в кінці фільму цілком буквально проголошують неживою. А хоч би й формально перекладали з японської — ґуґлом абощо, — оцінити культурний рівень перекладача можна й без цього. Я навіть не певен, чи перекладач знає, звідки походить той вислів про «карапузиків», що його він тулить задля мальовничості. Цур мене ще колись у таке вшелепатися!

Щойно прочитав анонс на сайті «Видавництва Старого лева»:

«„Феміністки не носять рожеве‟ – надважлива збірка творів від 52 різних жінок, серед яких є як підлітки-активістки, так і всесвітньо відомі голлівудські акторки. У своїх оповіданнях жінки розповідають про те, що означає фемінізм для них. Історії іноді смішні, часто дивні, але всі вони надихають. Ця книжка – ще одна можливість для молодих і сильних духом жінок приєднатися до фемінізму в безпечному для них просторі.»

Понад усе тут я не можу, як не силкуюся, збагнути загальний зміст виділенного речення. Хтось має ідеї з цього приводу?

Кіномюзикл. Режисер — єврей, композитор — єврей, автор віршів та сценарію — єврей, за мотивами творів єврея про життя євреїв. На кого керівництво однієї зі студій пропонувало замінити євреїв у сюжеті, щоби погодитися знімати?