ukurainajin: (Default)
Іноді якийсь хитродупий кацап висуває аргумент, буцім, у російській «держава» походить від «держать», натомість в українській, на його петросянську думку, має бути не «держава», а «тримава», бо інакше все нелогічно. У такий спосіб він намагається довести неповноцінність української. Звісно ж, ані українського, ані свого рідного словництва кацап не знає, чи принаймні удає, що не знає, а про мовні процеси чути не бажає, адже має за мету проштовхнути ідею «незмінного тисячолітнього правильного язика», висмикуючи заради цього окремі зручні факти з цілісної картини. Хитродупих кацапів завжди цікавить не стан справ, а інтерпретація.
Та що ж насправді? Українця отака розповідь про відсутність слова «держати» хіба що насмішить, бо він знає, що це цілковита нісенітниця. Нікуди те слово не зникло і спокійно собі вживається поряд із «тримати», хоча й поступилося йому певною мірою. Якщо не чіпати говірки, то в сучасній «стандартній» мові різниця між цими словами подекуди стилістична, а подекуди відсутня. Полонізм «тримати» з його похідними зараз частіше вживається в широкому контексті, через це і зустрічається частіше. «Отримувати» і «одержувати», скажімо, існують паралельно і взаємозамінно, щоправда друге з них більше вживається в урочистому та діловому значенні.
І ось тут вже постає низка запитань до самих хитродупих кацапів. Як сталося, що відповідне українському дієслово «одержать» збереглося лише в стійкому звороті «одержать победу/верх», а поза ним не має вже сенсу? Чому в головному значенні замість нього вживається «получить», котре походить з того самого, що й українське «влучити»? Ну гаразд, якщо вже їхня мовна логіка вирішила, що потрапляння чимось у щось описує це поняття краще, ніж це робить звичайний хапальний рефлекс, то в цьому нічого протиприродного, бувало й не таке. Проте чому ж тоді в сучасній мові для урочистого «отлучить» протилежністю давно вже є не «залучить, прилучить», а геть інші слова? Чому оспівана послідовність русскага язика отак порвалася на цьому місці, та чи в курсі взагалі хитродупі кацапи, що слова на зразок «привлечь» за походженням не ісконнарусські, а церковні — тобто за визначенням штучні? І наостанок, чому гордість хитродупих кацапів, легендарний словник Даля значною мірою складається зі слів, котрих стандартні сучасні хитродупі кацапи не розуміють, навіть якщо прибрати звідти усі зрадницькі «югазападниє»? Відкрийте той словник хоч би на літері «М» і самі побачите, що вони, по царському вєлєнію, назвали своєю живою мовою. А це видання вже початку XX століття*. Гадаю, якби це тривало довше, то згодом і цілковито польські слова опинилися би в цьому музеї поряд із рязанськими — просто поглинання польського краю московською імперією вдалося вчасно зупинити.

*Цікаво, що вся купа післяімперських видань аж дотепер просто копіює оті царські, і жодного подальшого розвитку ця праця відтоді не мала, що свідчить про її актуальність для сьогодення. Не знаю, що в них зараз по селах, але ж у сучасній стандартній мові не зустріти, мабуть, і половини того, про що писав Даль та його наступники.
ukurainajin: (Default)
Я бачу, що всюди розганяють «офіційну» кількість 110000 (сто десять тисяч) осіб, котрі, буцімто, прийшли попрощатися з тілом Імхогепа Гепзеса Кернеса. Причому їде ця цифра без жодного скреготу… Ну, особисто я досі не бачив якогось іншого зібрання людей, крім отієї вервечки вздовж Сумської, котру всюди показували. Якщо ви знаєте про зібрання десь іще, бажано зі щільним величезним натовпом, то скажіть мені, будь ласка, щоби я це дослідив! Натомість, якщо танцювати саме від тієї черги любителів померзнути кілька годин заради прекрасного, то… Розумієте, я бачив, що відбувалося на концерті Queen у Харкові, і для мене сто тисяч туди, сто тисяч сюди — це не лише слова і навіть не суха математика, а й цілком відчутна фізична величина (для людей на київському Майдані, мабуть, іще відчутніша). Тому подібні цифри не пролітають мені повз вуха. Так от… Згідно з сухою математикою, щоби 110 тисяч осіб встигло протягом однієї доби попрощатися з тілом, кожна така особа мала пролітати біля тіла за 0.78 (нуль цілих сімдесять вісім сотих) секунди — тобто швидше за одну єдину секунду. А якщо всі ці скороходи вишикувалися в чергу по дві особи на метр, що приблизно відповідає показаному на знімках, то ця черга мала би простягатися не лише частиною Сумської через частину саду ім. Шевченка, а й далеко за українсько-російський кордон, адже її довжина становила би 55 кілометрів. Якщо стояли по 2-3 поряд, то можна відповідно поділити, але все одно потрібні вільний час і автівка, щоби дістатися кінця черги. Також ця черга мала безупинно рухатися з понаджвавою пішохідною швидкістю пів метра за 0.78 секунди (5.6 кілометра на годину). І це ще не чіпаючи логістичної складової… Отже, якщо якоїсь іншої форми зібрання на зразок трьох сеансів показу тіла поспіль на стадіоні «Металіст» із заповненими вщент трибунами не було, то розповіді про 110 тисяч — це зухвала брехня для ледачих неуків.
ukurainajin: (Default)
Від певного часу мені почали траплятися в інтернеті коментувачі, котрі згадували таку річ як «Рутенія». Ну, подивився я на ту Рутенію — побачив красивий дизайнерський шрифт. Але дедалі частіше про це згадувано вже як про щось більше за шрифт, як про якусь… сакральну(?) абетку, і оцього креативу я вже не зрозумів… Подача сумнівних ідей — вона зазвичай така, знаєте, туманна і заплутана, що раціональними ті ідеї здаються не только ліш усім. І відчуваючи, що від цього віє чимось неприємно знайомим, я навіть не гаяв час на з'ясування подробиць.

Аж ось раптом подробиці самі прийшли до мене. Виявляється, про це встигли зняти справжнє документальне кіно — за наші, між іншим, гроші. І таке воно там, виявляється, соковите, те кіно, що канал «Твоя Підпільна Гуманітарка», об'єднавши для цього зусилля з представниками інших пізнавальних каналів, вирішив зняти про нього власне кіно у відповідь — тривалістю понад годину та в незвичному для них форматі (що свідчить про значущість події)! От із цим відео пропоную ознайомитися:


P.S. Заради справедливості, дрібних неточностей припускаються й автори «Гуманітарки». Ніхто не досконалий.
ukurainajin: (Default)
Темношкірий хлопець на ім'я Квінн критикує якусь статтю про «Дюну» Френка Герберта, бо стаття, всупереч здоровому глузду, намагається пришити творові «білий расизм». Квінн розважливо і терпляче спростовує ці закиди, спираючись на фабулярні факти, аж поки не доходить у статті до місця про «образ Могутньої Білої Людини (Mighty Whitey trope)» в культурі. Тут він таки не витримує через безглуздість поданих прикладів:

«Including… uhm… freaking C3-PO from Star Wars. And C3-PO is a freaking gold robot, so it like… I don't even know Star Wars that well, he's not even white… He's, he's freaking gold, so like does it… how does that count? And Ewoks… There's… The… Is… They're robots and fucking aliens!!! Are you kidding me?! Are you kidding me?! Not everything is about race!!! Not everything is about race! Shit! And this is coming, this is coming from a black guy that lives in the South, that's been following around in stores, that knows what it's like to experience real racism. So it's sooo frustrating to me when people of color just… uhm… ghaahaha… do this. Cause it's damaging, it's damaging, when we experience real racism, that people… point to things like this and make such a big deal of it. And then when something real happens no one believes it. It's like The Boy Who Cried Wolf» (слухати на YouTube)
ukurainajin: (Default)
Даю маленьку підказку з оптимізації передвиборчих меседжів. Якщо людина зо влади будує рекламу себе на тому, що чинна влада злочинна і бездарна, така людина може не гаяти час і одразу йти на хуй, вибачте мою хаппонську. У мене поки що все.
ukurainajin: (Default)
Такий собі Влодко є автором циклу статей «Ревіталізація мов». Трапився мені оцей уривок (виділення авторське):

«Зауважмо, що німецький Karl-Ferdinands-Universität zu Prag мав європейську славу. Високий "рейтинг" цього закладу вабив до нього абітурієнтів з цілої імперії та іноземців. За таких умов більша популярність чеського відділення засвідчувала не лише зростання національної свідомості, а й високу якість викладання чеських професорів!.. Прихильники української мови шукають для неї порятунку в посиленні примусовості її використання, однак приклад Карлового університету доводить протилежне: формулою успішного відродження є не "сильна державна підтримка", а сильна конкуренція за відсутності підтримки. Уявімо, приміром, Київський університет ім. Шевченка поділеним на російсько- та україномовне відділення. Чи багато студентів за можливості вільного вибору між цими відділеннями віддали би перевагу саме останньому?»
(Влодко. «Диво чеського відродження»)


Дивлюся і гадаю: це недбале висловлення думки, проблеми з логікою або свідома спроба маніпулювання? Дуже добре, що наведено приклад конкурентоспроможності за рахунок привабливості. Я теж вважаю, що секрет успіху полягає у підвищенні привабливості. Але далі починаються вихляння. Зі слів автора виходить, що всі прихильники української наполягають на примусовості і лише на примусовості. Саме так можна доповнити це твердження за правилами логіки, бо обмежувальних слів нема, а у тексті далі йде пряме протиставлення начебто-поглядів «прихильників української» вподобанням автора (до речі, хіба сам він не прихильник?) Проте таке протиставлення є хибним, бо приклад Карлового університету нічого не доводить, крім того, що так можна. Тобто, він не спростовує „протилежне‟, всупереч авторському запевненню. Немає у цьому „протилежного‟, є приклад вдалого застосування чогось побічного. Заборони ж і примуси, як ми знаємо з історії, бували теж досить успішними, надто успішними… Ну і стосовно прикладу хочеться ще спитати: «Ясно, що зацікавленість у якісній освіті спонукала навчатися мовою найкращіх викладачів. Але як, власне, оті високоякісні професори у суто німецькомовній системі виявилися чеськомовними, і як цей взірцевий досвід перенести до нашого сьогодення?» Влодко порівнює ту ситуацію з нашою сучасною, прозоро натякаючи, що ми у програшному становищі. Що він хотів донести цим умоглядним порівнянням і особистим висновком з нього, от чесно, я не уявляю. Що треба прибрати державну підтримку задля посилення конкуренції?

І подібних мін у його текстах розкидано ще. Він усюди залюбки ко́пає яких-небудь «патріотів українського слова» і засуджує державне втручання (бо, бач, ініціятива, як показує історичний досвід, має бути виключно народною), мало не пропонує відмовитися від конституційної одномовності, і водночас на прикладі Каталонії зараховує до позитивних чинників недопущення «брутальної двомовності» у ЗМІ, навчання у школах виключно каталанською і суворі покарання за порушення мовних законів. Він ламає мені мозок! Отже пильнуйтеся, якщо читатимете!
ukurainajin: (Default)
МЕДІАГІГІЄНА №1: Cупер швидкий урок з медіагігієни
2018.02.21 Олеся Драшкаба @ UChoose.info

Ви знаєте, що велика частина постів, які ви читаєте, – проплачені, більшість цитат на демотиваторах ніхто ніколи не говорив, Вікіпедія може брехати, купу ваших історичних знань придумали кінорежисери, реклама часто не має позначки sponsored, а ЗМІ мають власників зі своїми інтересами в політиції і бізнесі?
“Хто керує інформацією – керує світом”, – кажуть на курсах комунікацій, а я кажу вам, що хто володіє медіа гігієною, той керує своїм життям і своїм вибором.


ПРАВИЛО №1. ЩО ЗА РЕСУРС?
Перевірка ресурсів інформації – це базове правило медіа-гігієни. Приблизно, як мити руки. Я навіть не буду переконувати вас метафорами, що ви ж дивитеся на термін зберігання продуктів, не п’єте оцет замість вина і не купуєте одяг, на лейблі якого бракує літер. Просто скажу, що сучасна людина, яка не перевіряє сайти, з яких бере інформацію, і бездумно перепощує незрозумілі фейки – це небезпека для суспільства. Така собі абізяна з гранатою в модному прикиді і з чистими руками.

Читати далі… )
ukurainajin: (Default)
Наразі «Тіффані» подобається найбільше серед того, що встиг почитати у Пратчетта на поточній хвилі зацікавлення. Вже від самого початку можна розбирати на цитати:

«It talked about ‘a handsome prince’ ... was he really, or was it just because he was a prince that people called him handsome? As for ‘a girl who was as beautiful as the day was long’ ... well, which day? In midwinter it hardly ever got light! The stories didn't want you to think, they just wanted you to believe what you were told...»
(From ‘The Wee Free Men’)


До речі, цікава може вийти гра слів українською зі словом handsome, хоча на своєму рівні я не певен, чи оригінал та англійська взагалі таке дозволяють. Якщо доживу, подивлюся, що наші перекладачі на це. :)
ukurainajin: (Default)
Чому науковці чесні. Paul Hewitt „Conceptual physics”

Автор простою мовою, можна сказати «на пальцях», про що свідчить назва — Conceptual physics (умоглядна фізика), викладає всі розділи сучасної фізики від кінематики до теорії відносності. А також розповідає, яке це все має відношення до нашого життя. Тож якщо ви колишній учень музичних академій, або навіть фізик за фахом, щиро раджу вам цю книгу. Навіть як набридне читати про оточуючий світ, а книжка дійсно товстюча, зможете застосовувати її потенційну енергію до засолки огірків. Англійською, між іншим, можна позичити у відсканованому вигляді навіть на сайті якогось йорданського університету. Ще вона виходила у польському перекладі — «Fizyka wokół nas». Нажаль, не знаю, чи є переклади іншими мовами, проте у ній багато яскравих авторських малюнків.
На початку Хьюітт пояснює про науковий підхід взагалі, і мені це здалося цікавим. Ось уривок:

„Поза фахом, науковці у своїй суті не чесніші і не моральніші за більшість інших людей. Але у професійній сфері вони працюють на терені, який високо шанує чесність. Засадою науки є те, що всі гіпотези мають бути такими, що їх можна перевірити (test) — придатними до того, аби можна було, хоча б у принципі, показати їхню хибність. У науці важливіше, аби існували засоби для підтвердження хибності, ніж для підтвердження правильності. Це головна ознака, яка відрізняє науку від ненауки. Спочатку це може здатися дивним, оскільки ми, коли цікавимось більшістю речей, шукаємо способів переконатися, чи вони дійсні. Наукові гіпотези не такі. Насправді, якщо ви хочете зрозуміти, чи є гіпотеза науковою, спробуйте подивитися, чи існує тест на доведення її хибності. Якщо жодного тесту на можливу помилковість немає, то й гіпотеза не є науковою. Альберт Айнштайн вдало це виразив, коли сказав: «Жодна кількість експериментів не доведе мою правоту; один єдиний експеримент доведе, що я неправий.»

раджу розкрити кат, який я створив виключно через повагу до вашої стрічки, бо читати треба повністю )
ukurainajin: (Default)
Originally posted by lj user darkomanshit at Конспирология, Дезинформация, Пропаганда

Манипулирование информацией есть сильнейший инструмент для достижения поставленных целей посредством убеждения. В данной статье я опишу основные элементы схемы манипулирования общественным мнением посредством модулирования информации...

Проверяй сертификат качества полностью... )
ukurainajin: (Default)
I am your father! — одна з найвідоміших фраз у серії Star Wars™. Сама собою частина інтриги сюжету, вона, хіба, уособлює тему родинних стосунків, яку жартома чи шанобливо обсмоктують у фендомі та за його межами.

Одна людина на YouTube у розповіді про свої чергові фанатські домисли згадала банальний факт, що Дарт Вейдер — дід Кайло Рена, персонажа з нової екранізації. Не треба бути фанатом, достатньо лише раз переглянути фільми, щоби знати про це. Бо у Вейдера були син Люк і донька Лея. А Лея — то мати Кайло Рена. Сюжет значною мірою побудований саме навколо цього. Але ж я не повірив у те, що побачив у коментарях до відео. Велика кількість людей виявила подив, який можно звести до такого: «Як це Вейдер дід Рена, якщо батько Рена не Люк, а Хан Соло? Хіба вони брати?» Після десятого подібного коментаря здалося, що то навмисні жарти. Потім стало очевидним, що люди, які без сумніву знаються на цьому всесвіті краще за мене, щиро не врубаються.

Розповів дружині. Вона пометикувала зо три секунди і спитала: «А хіба його мати не Лея?» Тобто суть цієї помилки криється у машинальному ігноруванні коментаторами материнської лінії. А чому так, то робіть вже висновки самі.
ukurainajin: (Default)
Статистика с человеческим лицом. Максим Шапиро «Миррский цикл»

Несколько лет назад мне подвернулся любопытный фантастический рассказ на тему толерантности. Недавно обсуждал со знакомым, чё там у ЕС, и понадобилось найти тот рассказ для иллюстрации мыслей. В результате мне и самому нашлось чтение на несколько вечеров.

Автор — Максим Анатольевич Шапиро. Я ознакомился с его творчеством вот здесь. Художественной литературой в моём привычном понимании я бы это не назвал (если кто спросит, здесь и далее я говорю только о «Миррском цикле», поскольку остальное ещё не успел). Это, скорее, изложение взглядов автора, которые он разжёвывает в диалогах главных героев с их оппонентами. Ну а чтобы рассуждения не выглядели голыми, действие помещено в фантастическую обстановку, где предлагаемые идеи воплотились в жизнь. Рассказы в большинстве своём достаточно короткие, никаких «лишних» развлекательных пиф-паф. Такие себе конспекты в художественной обёртке.

Темы, что называется, на злобу дня. Не все утверждения выглядят бесспорно, а суперменистая непогрешимость героев выдаёт с головой, ради чего всё это писалось.
Но в чём я совпадаю с Максимом Анатольевичем, так это в необходимости разумного и честного взгляда на вещи. И точно так же я разделяю убеждение, что здоровье общества напрямую зависит от грамотности ВСЕХ его граждан. Не от количества в нём академиков и обученных грамоте с арифметикой — это само собой следует, — а от их умения и желания думать.

Всем хорошего чтения и плодотворных размышлений!

Хто це

ukurainajin: (Default)
ukurainajin

Червень 2025

Нд Пн Вт Ср Чт Пт Сб
123 456 7
89101112 1314
15161718192021
22232425262728
2930     

Тематичний перегляд

OSZAR »