Boku ni mo yoku wakarimasen

Відкриваю зараз цей допис чотиримісячної давнини. Не хотів тоді оприлюднювати, щоби занадто не обсмоктувати, але зараз просто натрапив на нього на спокійну вже голову.

---

Оповідання, за яким знято цю серію, називається «Межа можливого». Я не торкатимусь таких «дрібниць», як урізання посиділок у корчмі, повне ігнорування пародії на легенду про Вавельського дракона чи відсутність ліній молодого короля та мага-«грінпісівця» — хоча все це додавало краси й глибини, і мені його дуже шкода. Уявімо, що це зроблено задля зосередження на стрижні оповіді. Отже, що саме з оригінального задуму було сильно викривлено чи спотворено в серіалі:

У КНИЗІ	У СЕРІАЛІ
• Йеннефер подорожує в почті короля Нєдаміра, який влаштував усю цю виправу на дракона через владні амбіції.	• Йеннефер подорожує в супроводі лицаря Ейка з Денесле, якого в серіалі показано нікчемним бовдуром. На комічність, хоч вона й сортирного штибу, можна не зважати, але підстави для такого безглуздого союзу, від якого соромно самій Йеннефер, ніяк не пояснюються.
• Ґеральт з Йеннефер не бачилися чотири роки відтоді, як Ґеральт малодушно втік від коханої без попередження.	• Ґеральт з Йеннефер не бачилися від попередньої серії. Пізніше з'ясовується, що вони навзаєм тікали одне від одного, і хто був останнім, я не зрозумів. Але тут це нагадує не драму з внутрішнім конфліктом Ґеральта, а якусь комедійну легковажність.
• Ґеральт робить спробу помиритися, але Йеннефер досі ненавидить його і погрожує навіть випалити йому очі, якщо він бодай торкнеться її. Про відновлення стосунків нема мови. Вони змушені подорожувати разом, але не більше. Під час розмови чародійка показує, що вміє люто захищати свою гідність від принижень і нікому не дозволить на собі їздити.	• Йеннефер збирається йти окремо від компанії після того, як її супровідник помер у ганебний спосіб. Ґеральт пропонує іти разом, натякаючи на свою небайдужість, і вона безсило погоджується. Під час розмови чародійка вислухує дурнуваті та образливі, як на мене, речі, а вся її здатність захищатися обмежується словами «Не читай мені проповіді».
• Ґеральт намагається з'ясувати, навіщо Йеннефер потрібна ця виправа. Він, звісно, не вірить, що це заради захисту людства. Через почуття образи він пробує дошкулити чародійці звинуваченням, ніби та обслуговує інтереси гільдії ювелірів. Натомість замість відповіді отримує усвідомлення, що знову прикро помилився.	• Йеннефер одразу без хитрощів пояснює, що сподівається вилікувати своє безпліддя з допомогою цілющих властивостей дракона. Ґеральт глузує з цього, бо вважає засіб вигадкою, а намір несерйозним. І загалом удає татка в розмові з примхливою дівчинкою.
• Впродовж усього оповідання з різних розмов стає зрозумілим, що Ґеральта засмучує доля всіх відмінців через їхню нездатність продовжувати рід.	• Ґеральт критикує спроможність Йеннефер бути гарною матір'ю і саме́ її прагнення цього, також він вважає їхню з нею стерильність виправданою. Щодо самої Йеннефер, з розмови, дякувати сценаристам, не є зрозумілим, чи вона справді хоче мати дитину, чи її просто дратує нездатність народжувати як така.
• Про колишню виродливість Йеннефер вони з Ґеральтом не розмовляють в жодній з книг. Ґеральт здогадується, якою Йеннефер була до того, як стала чародійкою, але й розуміє, що за жодних обставин не можна навіть натякнути, бо це смертельно її образить.	• У серіалі пропагують толерантність до фізичної виродливості, для чого навіть романтизують її в постільній сцені. Тому серіальний Ґеральт про це знає і спокійно згадує в розмові з Йеннефер, не ризикуючи викликати в тої жодні болісні спогади.
• Під час лиха на гірській переправі Йеннефер рятує Ґеральта, а він її. Навіть на краю загибелі Йеннефер відмовляється вибачити Ґеральтові. Далі їх обох рятують компаньйони, що стає приводом для ще однієї гарної драматичної сцени.	• Ані Ґеральтові, ані Йеннефер ніщо не загрожує, тому тут не відбувається нічого цікавого. Натомість до провалля безглуздо і театрально падає Борх, який у книзі зник зі сцени через інші причини.
• Шлях до драконячого лігва боронить напівміфічний золотий дракон. Після невдалого і повчального двобою Ейка з золотим драконом Йеннефер несподівано звертається до Ґеральта з проханням убити дракона, щоби він дістався лише їй. Тут вона розкриває справжні причини, з яких їй це потрібно. Ґеральт усе розуміє, але через розбурхану знов обуреність відмовляє і, вкотре вже, одразу про це шкодує.	• Славетної сцени першої зустрічі з золотим драконом немає взагалі. Ґеральт іде до намету Йеннефер. Там вони досить банально розмовляють про почуття і з задоволенням проводять разом ніч. Вранці Ґеральт раптом зізнається, що відмовляється продовжувати переслідування дракона, і знову заспівує пісеньку, що для Йеннефер це нічого не дасть.
• Ґеральт стає до бою з рубайлами, щоби завадити їм вирушити проти золотого дракона, але Йеннефер, чиї плани це псує, зненацька вирубає його. Утім, та ж доля спіткала й саму чародійку, коли рубайли не дійшли з нею згоди про розподіл здобичі.	• Ґеральт з Йеннефер виявляють, що гноми підступно побігли до лігва дракона без них. Йеннефер кидається навздогін, Ґеральт за нею. (Рубайли, очевидно, рушили десь іншим шляхом ще напередодні.)
• Неочікувана поява дракона в таборі виправи відвертає рубайлів від знущання з полоненої чародійки. Поки триває бійка, Ґеральт з Йеннефер намагаються звільнитися і з'ясовують, що золотий дракон захищав дитинча, яке тулиться тепер до чародійки.	• Йеннефер прибігає з кинджалом до печери, де знаходить померлу драконицю з яйцем. Хоч це може здаватися незначним, але для мене драматична відмінність цих сцен величезна.
• Борх розповідає Ґеральтові, що як люди мають свого захисника відьмака, так само і дракони мають свого захисника, що ним є він, золотий дракон. Фінальна битва за участі дракона варта окремого опису, а Йеннефер досить дотепно користується магією — усе це не так батальне видовище, як вигадлива історія.	• Борх каже Ґеральтові, що покликав його, адже той захищає драконів замість вбивати їх (це таке дитяче спрощення, що має бути соромно!) У фінальній битві золотий дракон взагалі нічого не робив. Він лише спалив одного підрізаного вже рубайла, коли той поліз до яйця, і сидів у печері, поки відьмак з чародійкою та зерріканки механічно билися проти решти. Причому Йеннефер, наплювавши на магію, ні сіло ні впало виказала неабияку фехтувальну майстерність, чим пробила неабияку діру в уявленнях і сюжетній логіці.
• Без зайвих слів зрозуміло, що після пережитого чародійка відкинула упередженість проти Ґеральта. У кінці Борх каже героям, що не може, на жаль, повернути Йеннефер фертильність. А також провіщує, що вони створені одне для одного, проте щасливого майбутнього не матимуть.	• Слово за слово, Йеннефер у фіналі раптом дійшла висновку, що Ґеральт патріархально поневолив її своїм останнім бажанням джинові, і що всі її почуття до Ґеральта несправжні. Ґеральт знову заспівав, що вона поводилася як дурепа, і що її бажання мати дитину походить з егоїзму. Замість порозуміння — шкандаль і ґвалт. Тут ще втрутився зараза Борх із непроханою заявою, мовляв, врятує їх зараз, завдаючи болю, щоби вони не страждали потім, і здійснив свій намір наступною геніальною сентенцією: «чародійка ніколи не народить, а відьмак її втратить» — відчуйте, як то кажуть, різницю. Йеннефер сухо відповіла, що відмак вже її втратив, та пішла геть. Закінчився цей лютий треш тим, що Ґеральт втратив навіть Любистка, якого безпідставно вилаяв спересердя.

Підсумовуючи, сценаристи не знаються ані на Сапковському, ані на якісній драматургії загалом. Натомість знаються на лайні та висмоктуванні проблем з… дечого патріархального. І як же, спитаєте ви, у сюжеті використано перевертання стосунків героїв догори дригом? А дуже просто: напередодні Содденської битви Йеннефер спокійно відповідає, буцімто вона готова померти, адже ніщо її вже не тримає на цьому світі — лише отака псевдодраматична хрінь в одній сцені, та й усе…