Boku ni mo yoku wakarimasen

Мені було треба витягти з сайту всі дані з таблиць, побитих ще й на сторінки, та й загорнути в придатний для подальшого використання формат (JSON). Сторінки сервер дає готові, про їхню кількість можна здогадатися лише з чисел в паґінаторі, тож єдиний варіант — парсити html. Ну, можна ще примітивно ходити за всіма посиланками та копіпастити руками, але не уявляю, нащо займатися каторжною працею. Оскільки простих способів колупання html'ів у моєму наборі навичок не знайшлося, я вирішив попитатися таки в ChatGPT. Він запропонував для цього Python, котрого я не знаю, хоча й розумію, що робиться в коді. І зрештою ми вдвох із термінатором наваяли те, що задовольнило мої вимоги. Години зо дві поралися.
Що можу про нього сказати…

1. Прямого доступу до інтернет-сторінок йому, буцімто, не дають (oh really?), тому самотужки воно не може виконати всю роботу. Натомість підказує, що можна зробити, та пише код за чітко сформульованим завданням.
2. Воно таки тупеньке, без фантазії. Спрогнозувати цілком очевидні для людини фактори не в змозі. Тож двічі довелося пояснювати за безглузді наслідки певних його рішень. Тут, як і з автоперекладом, не можна беззастережно довірятися — треба перевіряти результат і логіку.
3. Воно справді корисне як довідник і рятівник твого часу. Але що більше ти сам тямиш, то кориснішою є така допомога. Ну, власне, це й так було очевидним.
4. Цікаві враження від зміни способу програмування. Аналіз і планування лишаються на тобі. Але замість перекладати логіку руками на послідовність інструкцій, ти переповідаєш її словами на загальному рівні, вищому за рівень алгоритмічних блоків і навіть модулів. Це не смерть програмування, це нагадує перехід від машинних кодів до мов високого рівня, утім тепер це якісно вищий рівень абстрагування. Але це дедалі поглиблює прірву між компетенціями, потрібними для системного та прикладного програмування.

Якщо цікаво, яких тупих помилок припустилася машинка, то ось:

( Показати )

Просто трохи спогадів про пару комп'ютерних реалій 90-х, ставлення до яких відтоді докорінно змінилося.
По-перше, це засоби роботи зі звуком. Зараз це є чимось самоочевидним, що для того, аби чути звук чи розмовляти по Скайпу, треба лише встромити в комп'ютер колонки чи навушники з мікрофоном. Але ще навіть у першій половині нульових для відтворення та записування звуку потрібнім був додатковий модуль — «звукова карта» (в народі подекуди називана «саундбластером» — через узагальнення назви поширеного продукту). Без неї комп'ютер міг щонайбільше скреготати «біпером» — отією річчю, котра каже «біп» при вмиканні. Я вже, чесно, не пригадую, коли вперше зіткнувся з вбудованим аудіо, проте пам'ятаю, що воно ще певний час поступалося якістю та спритністю тогочасним звуковим картам. Зараз те, що зветься «звуковими картами» — це пристрої (зазвичай зовнішні) для професійного чи ще якогось нетипового поводження зі звуком. А побутові задачі від простого «грай/пиши» до просторових ефектів в іграх якісно забезпечено вже як базову функцію, і при виборі комплектації пересічного комп'ютера про такий компонент, як «звуковуха», більше не йдеться.
Схожа ситуація була і з відеокартами, з тією різницею, що вони як окремі проте обов'язкові модулі існували, начебто, від самого початку архітектури PC — без них машинка взагалі не могла нічого показувати. Також, на відміну від звукових карт, вони як важливий елемент домашнього комп'ютера не зійшли зі сцени — навпаки! Прикол із ними полягає в іншому. Переламним моментом другої половини 90-х стала поява так званих «3D-акселераторів» — відеокарт, котрі на апаратному рівні забезпечували промальовку 3D-графіки, звільняючи від цієї праці центральний процесор. Різниця в тогочасних стрілялках між смиканим програмним мерехтінням квадратиків і згладженими та динамічно освітленими завдяки апаратному прискоренню текстурами була разючою. Моя перша, досить непогана у 97-му відеокарта ще не підтримувала цю технологію. Сучасні ж молоді користувачі можуть взагалі не зрозуміти питання «підтримує чи не підтримує 3D», бо ця технологія стала невід'ємною частиною персональних комп'ютерів, і справа тепер лише в рівні можливостей.
Щодо графіки можна також згадати, що відбулося з роздільною здатністю екранів. Щоправда я не певен, яку саме роздільність можна вже вважати «проривною»: VGA з кількістю пікселів 640*480 чи SVGA з 800*600? Ну тобто, яка роздільність ще досі була набором квадратиків, котрими треба вправно жонглювати для отримання красивої та зрозумілої картинки, а яка вже взайве не нагадувала, що картинку намальовано на екрані комп'ютера?.. Із сучасними роздільностями все ясно: вони вже про деталізацію зображень задля поглиблення відчуття справжности, а не про намагання втулити все важливе, не спотворивши його.

Кумедна іграшка. А найкумеднішим мені видалося те, що тут доволі наочним стає одне спостереження. А саме те, що велика кількість людей схильна розв'язувати задачу в рамах поданої моделі най би в абсурдний спосіб — аби лише досягти поставленої мети. З одного боку, це є творчою винахідливістю, котра свідчить зокрема про розуміння можливостей моделі, та логічним заощадженням сил. А з іншого… Дивлячись на таке креативне жбурляння машинок через канаву, інколи думаєш собі, що хто його зна, яке там насправді ставлення до реальності з її безліччю неврахованих факторів. Зрештою, анекдоти про парадоксальність буття не всі є вигаданими :)

На «Розетці» почали продавати багато відеокарт зі значною знижкою — подекуди й з такою, що лише за неї в старі добрі часи можна було купити прийнятну не застарілу ще модель. Ні, вони ще не дійшли до того, щоби знижувати самі ціни, і загалом барижницьку інерцію на ринку, мабуть, так швидко не подолати, але щось таки вже змінюється. На «Амазоні», начебто, ціни теж повертаються з космосу, хоча й досі залишаються завищеними.

Кумедно і дико бачити, як на минулорічну залізячку ціною 86000 грн (до майнінгової лихоманки ціна від виробника становила $700) на нашій «Розетці» вішають позначку «топ продажів». Хто ж це в нас забезпечує такі топи? Чи продали комусь одну з двох і досягли 50% продажів? :) Для ліпшого уявлення про барижну силу: RTX 3070 Ti випущено лише 2-3 тижні тому з початковою вартістю $600 (близько 16500₴) і з обмеженою вже на рівні драйверів придатністю до майнингу — «Розетка» ж її продає за… 59000 грн і одразу зі щедрою знижкою до 49000… В «нормальних умовах» роздрібна накрутка на нашому ринку становить 50, щонайбільше 100 відсотків, але не кілька сотень, як оце.

Купив для мами телевізор Samsung. SmartTV, звісно. І мушу сказати, що це просто криниця дивовижних відкриттів! Давно я не отримував стільки радості за такий короткий проміжок часу…

Спочатку з'ясувалося, що він не вміє вимикати субтитри в файлах. Тобто, окремої кнопки, щоби вмикати-вимикати, взагалі немає. Є налаштування в меню. І воно… теж не працює, або я чогось дуже сильно не розумію. Не вимикаються субтитри, хоч убий… До речі, як перемикати звукову доріжку, я теж доволі довго з'ясовував — бо й таку кнопку на пульті їм було ліньки зробити… UPD: Зрештою знайшов, де вимикати саби — там, де й перемикати звукові доріжки, просто в українському інтерфейсі якісь надмізки переклали це як «підзаголовки». Налаштування сабів у головному меню не мають стосунку до відтворення файлів з диску — вони, певно, для телебачення. Капець, яке воно неочевидне…

Наступним відкриттям було те, що деякі відеофайли воно відтворює без звуку і пояснює це тим, що формат аудіо некошерний. Я почав з'ясовувати і таки з'ясував, що саме його не влаштовує. Виявляється, проблема в форматі багатоканального звуку DTS. З 2018-го Самсунги вирішили не відслюнявлювати копірастам за ліцензію, тому просто прибрали підтримку цього досить поширеного формату зі своїх виробів. Зробити з цим наразі нічого не можна — лише користуватися файлами з іншим кодуванням.

Ну і найсмачніша особливість, котра змусила мене сидіти кохатися з нею саме до того часу, коли я пишу ці рядки. Якщо бути точним, то до цього призвела синергія зусиль Самсунгу, Сіґейту (мій зовнішній диск їхнього виробництва) та, можливо, творців файлової системи exFAT. Так от, відкриваючи деякі каталоги, ми з Самсунгом не знаходили в них жодного придатного для відтворення контенту. Там було просто порожньо. Натомість я знав, що це щира неправда, тому почав експериментувати. Переназивав файли по-всякому, переносив їх в інші місця розташування — отак поступово звужуючи коло, я виявив проблему! І вона мене порвала… Каталоги, що в них Самсунг нічого не бачив, було створено… в 1970-му році (хто знається на таймстемпах, той зрозуміє, про що я). Насправді ж, це просто Самсунг чомусь так сприймав дату, а створено всі ті аномальні каталоги було в 2021-му. Глибоких знань з цього предмету я не маю і пояснити цей хвеномен не можу, та все ж вирішив спробувати відформатувати диск у системі NTFS замість exFAT. І проблема одразу зникла! Каталоги 2021-го року народження повернулися в сьогодення, а Самсунг почав бачити їхній вміст…

Якщо когось здивує, чому би просто не піти до крамниці, не провести там користувацьке дослідження і не поміняти цей Самсунг на якусь Лижу, то мені… просто неймовірно ліньки це робити.

Дядько розважає сусідів та всіх охочих світловим шоу під музичні хіти на будиночку в Каліфорнії. І вже не перший рік: осьо This is Halloween з «Жаху перед Різдвом» у 2017-му або чудові «Мисливці на привидів» з 2019-го. Помітно, як у нього поступово зростає композиційна складність видовища. Обладнання за кілька років було вдосконалено, і тепер його будинок — це фактично великий світлодіодний екран зі складною топологією. Хотів би я подивитися на програмне забезпечення, котре всим цим керує… На прикладі «Зоряних війн» 2015-го можна побачити різницю, наскільки покращало відтоді.
А у нас тут буде Metallica:

Щойно відлунали пристрасті з комп'ютерною мишею у germes21, як мій старий добрий Дженіус вкотре звалився на підлогу. Натомість після цього падіння він вже не оклигав. Нічого не тріснуло, не відламалося, але якась шкода сенсорові напевно заподіялася, бо миша почала «залипати». Кілька днів я це терпів, утім сьогодні коти під час сафарі знову впустили мишу долу — і стало ще гірше. Отже я теж замислився про придбання нового пристрою. Нічого нормального з підключенням PS/2 взагалі вже нема, а мені не хотілося займати зайвий рознім USB, яких завжди бракує. Аж тут з'ясувалося, що на клавіатурі він у мене теж є, отже однією проблемою менше. Дивився, дивився пропозиції… В категорії «геймерські миші» — не тому, що хочу якісь функціональні чи дизайнерські навороти, а тому що лише там можно знайти щось справді якісне. Металеві ніжки, зручна форма, приємне коліщатко… Та нічого там такого, щоби одразу зрозуміти: ось воно! Переважно різні свистілки-перділки…
Але, на щастя, я мав комплект бездротової клавіатури з мишею, отже тимчасово запозичив мишу звідти. І чим довше я нею користуюся, тим більше починаю сумніватися, що мені треба просто зараз щось купувати, крім запасних батарейок. :)
Звісно, в сенсі якості цей Trust далеко не взірець, і щось-таки треба буде підібрати капітальне. Але я вже принаймні подолав своє стійке упередження щодо бездротовості, і відсутність дроту мені тепер подобається дедалі більше. Можна переносити на іншу поверхню і взагалі вільно пересувати, можна брати з собою на канапу керувати звідти програвачем, ніщо не чіпляється… Тож, якщо дозрію, то вибиратиму, певно, бездротове.

У мене з'явився витвір вітчизняно-китайського ґаджетобудівництва під назвою «PocketBook Touch Lux 3» (електронна читалка така). Його покликання — замінити на бойовому чергуванні мого морально застарілого «301+». Власне кажучи, старенький, якому скоро стукне десятка, досі жваво ворушиться, хоча прямі промені ультрафіолету вже заважають екранові нормально оновлюватися, а батарейний відсік тримається на скотчі. Для свого часу, коли під стіл ходили Кіндли пішки, це була дивовижна річ. Маючи всередині Linux і відкриту файлову структуру, PB дозволяв легко робити те, для чого різні пихаті Sony вимагали зміни прошивки, а також забезпечував підтримку чи не всіх живих форматів тексту і давав можливість завантажувати створені користувачем словники. Чого йому відверто бракувало, це підсвітки для читання у темряві та сенсорного екрану… А також технічних описів, адже це був типово наш продукт: великі можливості і мізер інформації, як ними скористатися. На щастя, тоді ще існували форуми, де люди обмінювалися секретами відьмацтва, а програмісти з компанії неофіційно викладали корисні інструменти…

( Читати далі… )

Колись я робив огляд з приводу того, як собі налаштувати перегляд стерео на базі мультимедійного проєктору: тайль айнс, тайль цвай, тайль драй.
Так от, дешеві окуляри від Самсунгу, що вони їх пропонують для своїх 3D-телевізорів, виявилися вкрай ненадійними. Нагадаю, що у моєму випадку потрібні активні затворні (кліпалки) окуляри з передачею синхронізуючого сигналу по радіо, тобто типу RF. Я тоді купив комплект з двох пар, та ще потім приятель віддав свої дві пари від телевізора. Що ми маємо у результаті… Дужки такі крихкі, що поламалися вже на трьох парах. Я і клеїв, і просто скотчем замотував. Вони за формою розраховані на якусь маленьку голову, а пластик ну капець, який тендітний. Ще одна пара відмовилася взагалі реєструватися, а на іншій кнопка ввімкнення зараз реагує лише так, як у первісної людини з камінців народжувався вогонь. І добило мене те, що у продажу цих чи аналогічних окулярів у наших крамницях зараз нема. Просто нема вже десь рік, крапка.

Тож мені після чергової майстерно знешкодженої пари довелося купити фірмові окуляри від Epson (ELPGS03). Цяцька недешева. Порівняно з самсунгівськими — у 5 разів дорожчі. Але конструктив дуже, дуже гарний. Навіть пересувний вмикач здається більш солідним. Реєструються автоматично при вмиканні. Єдине, що викликає моє невдоволення — це не баг, а фіча. Тобто замість змінних батарейок в них вбудовано акумулятор. Заряджати можна по USB. Одного повного заряду вистачає на перегляд 40 годин. На перегляд одного фільму вистачить заряджати протягом трьох хвилин — це все перевірено, Епсон не бреше. Звісно, акумулятор деградує з часом, про що виробник чесно повідомляє. А замінити його вже не так просто, як звичну батарейку у «самсунгах». Сподіватимусь, що він не дуже деградує до того моменту, коли сам проєктор стане вже морально застарілим. Загалом задоволений і раджу. Але якби в мене був вибір, я би все ж взяв купу дешевих, бо я ретроград і перестраховщик.

С «дешёвым» способом просмотра стерео на проекторе — при помощи анаморфных стереопар — разобрались. Теперь займёмся получением качественной картинки и снятием ограничений в 3D-играх. Для этого требуется, чтобы выполнились три условия: чтобы источник содержал ракурсы полного размера, чтобы эти ракурсы как-то в полном размере передавались на проектор и чтобы сам проектор умел такое принимать и обрабатывать.

( Читати далі... )