Boku ni mo yoku wakarimasen

До речі, про згаданий в попередній серії шансон. Поверталися зі святкування на таксі. Водило крутить оте гімно. Ну, думаю, нехай. Про любов там, про зону нема — не чіплятимусь. Аж ось і воно: «после майдана, после майдана плачет старушка мама…» Ага, я приготувався і чекаю на розвиток теми. Ну звісно, довго чекати не треба, і майже одразу: «расію-мать зашішять». «Переключите это», кажу. Потім питаю: «Это шо за радио такое?» Він бурмоче, що то не радіо, а флешка. Ну і я: «А дальше там такого не будет? — Не будет.» Гаразд, їдемо. Щойно десь почулося знову «росія», водій без підказки лізе перемикати… Мати каже: «Забудь за нього, він не звертає уваги, що в нього там крутиться». Авжеж, авжеж — відповідаю, — не звертає. З власної флешки та всі слова чує, коли треба. Усе він звертає та без зайвих пояснень розуміє, що мені не так. То йому, з такими музичними вподобаннями, дико таланило не натрапити досі на ветерана…