Boku ni mo yoku wakarimasen

Постало цікаве питання, як слід передавати, а власне записувати імена, викривлені іноземною вимовою і відірвані від свого коріння. Прикладом буде Марк Zuckerberg, якого у країні його походження (а це США) називають не інакше як [ˈzʌkərbɜːrɡ], тобто приблизно Закерберґ, а зовсім не так, як ми тут звикли звати його історичних предків. Не схоже, що Марк переймається втратою автентичного звучання в себе на батьківщині, і тим паче йому байдуже, як його зватимуть в Україні. Американці взагалі загартовані хлопці і як нація іммігрантів призвичаєні до частих помилок у вимові імен.

Винною в усьому, як можна здогадатися, є спільна для всіх латиниця, яку пропонують запровадити також і в нас. Літери, начебто, ті самі, а запис ними фактичної вимови всюди різний. Адаптація ж власних назв до місцевого правопису в межах латинської графіки відбувається вкрай рідко, послідовно із цим заморочуються лише для сербської та хорватської. У інших мовах зазвичай просто копіюють вихідний запис один до одного, і відтак Цукерберґи стають Закерберґами, а Айнштайни Айнстайнами. Проте ми маємо не можливість адаптувати, а необхідність, бо послуговуємося іншою графічною системою. І тут перед нами відкривається вибір: відтворювати історичну вимову, відтворювати вимову поточної країни чи просто транслітерувати за діючими правилами.

Те, що в США вимовляють якось не так, як вимовлялося у німецькій чи ідиш, ще не свідчить про появу якогось нового прізвища. Тому що, і це важливий момент, зберігається оригінальне написання. Коли почуту десь вимову хтось захоче записати, він буде змушений записати так, як було, якщо він не є невігласом. Цей запис зберігає зв'язок з етимологією. Але ми, якщо покладатимемося лише на фонетику задля справлення комусь приємності, цей зв'язок у нашому записі втратимо і справді створимо нове прізвище без будь-якого внутрішнього змісту. Без посередництва англійської ми вже не зможемо відтворити історичне написання і звучання. Чи варто робити це, аби лише підкреслити, що містер Марк є американцем у якомусь там поколінні, я не знаю. Але схиляюся до етимологічного підходу, особливо коли джерела для нас є добре відомими здавна. Якщо ж нас хвилюватиме порозуміння з американцями, то згадаймо, що нашого добряче усталеного Ейнштейна у розмові з ними все одно доведеться змінити на Айнстайна, хоча пан Альберт усе своє коріння привіз із собою.