ukurainajin | (no subject)

Подивився порівняльний перелік базових слів зі старояпонської та сучасної, і в очі одразу впала річ, котра пояснює декотрі прочитання ієрогліфів: такими були слова давньої доби. Ну от, скажімо, в сучасній мові прикметник «новий» має дві форми: універсальну 新しい /атарашіі/ та вужчу і більш книжну 新たな /аратана/. Виявляється, річ у тім, що в старій мові прикметник звучав як /аратасі/. А чому ієрогліф 天, котрий зазвичай вимовляється /тен/, має також вимову /ама/, як в імені богині Аматерасу (天照)? Це тому, що в старій мові саме таким було слово «небеса/небо».

Flat | Top-Level Comments Only

Є практична потреба знати стару вимову і застарілі канджі ?

Застарілі канджі… вони подекуди зустрічаються: на вивісках, в іменах, і навіть у сучасній манзі бувають як художній засіб (причому інколи навіть без зазначення вимови). Щодо практичної потреби — залежить від потреби. От чи потрібно мені знати канджі… взагалі? Мені це спрощує читання літератури, бо менше часу йде на колупання в словнику. Інколи я навіть розумію значення «очима», не пам'ятаючи або й не знаючи вимови. Та якогось іншого застосування для цієї навички особисто я не маю…
А вимова дуже рідко буває «старою», адже продовжує жити в різних інших словах, навіть якщо початкове поняття вийшло з ужитку чи змінилося. Конкретно вимова «ама/аме» на позначення «неба» вже не є продуктивною, проте збереглася в деяких поняттях, зокрема в 天の川 /ама-но-ґава/ — Чумацький Шлях.

Edited 2022-12-04 14:56 (UTC)

Якщо про "розуміння очима", то тоді застарілі канджі не є проблемою, бо,зазвичай, в них просто трохи більше навантаження, зі збереженням знайомої основи.

Це не так просто. Навіть якщо справа лише в «зайвих» елементах, спробуй ще здогадатися, що там «зайве», а що «основа».

Допомагає, що "зайве" часто якесь рідкісне-чудернацьке. :)