„Якби росіяни добре розуміли страхи своїх сусідів, то це допомогло б покращити політичний клімат у нашій частині світу. Наші побоювання за саме своє національне існування пояснили б росіянам багато чого, зокрема наполегливе бажання ряду посткомуністичних країн потрапити під крило НАТО (і Україна уже офіційно цього прагне). Ця підозрілість не навіки. Чим більше людяності, терпіння, розуміння і навіть м’якості до того, що на її думку, є помилковим, виявить Росія, тим швидше ця підозрілість пройде, тим швидше затихнуть також і екзальтовані антиросійські настрої. Таку політику сьогодні проводить Путін.‟
Нещодавно блогер tipa-bandera, ілюструючи проблему імперського світосприймання, взявся цитувати оцю книженцію нашого другого президента, яку з якихось причин було видано в Москві. У свою чергу, коли я читав цю книгу, то помітив собі, що Леонід Данилович, чи хто там у нього у співавторстві, попри непоганий розбір давньої і тогочасної ситуації до ролі віщунки не дуже здатний. Здається, книгу було написано і надруковано десь напередодні конфлікту на Тузлі...

Рік потому Кучмі довелося вирішувати, що йому робити з надлишком помаранчевого кольору. І ще у тому ж 2004-му інтернетом розійшлася кумедна Flash-анімація. Але ж вистачало от колись лагідного кепкування, аби звучало гостро! Я порахував на пальцях — минуло дванадцять років. Осьо такий був мультик: