Наведу свою відповідь до однієї теми у bytebuster.

Зміст проблеми:
Памʼятаєте, Україна приютила цапського пєвца ртом, такого собі «профєссора Лєбєдінского»?
Я ще тоді казав, що це не до добра. Ну і от, цап розкрив своє нутро.


Відповідь:
Я з «прафєсаром» наполовину згодний. Треба вже відмовитися від примусової адаптації іноземних імен і якомога точніше відтворювати їхню фонетику. Най буде, як звучить: Аліксєй. З іншого боку, його прізвище містить суфікси та закінчення (корінь я не чіпатиму, щоби вийшло кумедніше), які визначають морфологію та впливають на відмінювання. Тому він має або погодитися на відтворення їх засобами української (тоді буде Лібід-ин-ськ-ий), або не визнавати їх граматично впливовою частиною, у разі чого прізвище відмінюватиметься якось так: Лібідінскія, Лібідінскію…
Третій варінт для нього — піти на… Росію, якщо він хоче Україну без української.